56-річна жителька Шосткинського району через суд домоглася аліментів від доньки

Сумський апеляційний суд залишив без змін рішення Середино-Будського районного суду, яким із місцевої мешканки на користь її непрацездатної матері стягнуто аліменти на утримання.

У вересні цього року 56-річна жінка звернулася до Середино-Будського районного суду Сумської області з позовом до власної доньки про стягнення аліментів на своє утримання. Обґрунтовувала позовні вимоги тим, що вона інвалід ІІІ групи, не працює, систематично проходить курс стаціонарного лікування у закладах охорони здоров’я та отримує 2100 гривень пенсії по інвалідності.

За словами позивачки, іншого доходу у неї немає, а тому потребує матеріальної допомоги. Натомість її 33-річна дочка є працездатною особою та немає на утриманні інших осіб, а отже має можливість надавати їй фінансову допомогу. Жінка просила суд стягнути зі своєї доньки аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку щомісяця.

У жовтні цього року суд першої інстанції частково задовольнив позов та зобов’язав відповідачку щомісяця відраховувати на користь її непрацездатної матері аліменти в розмірі 1/6 частки від її заробітку. При цьому суд зазначив, що позивачка є непрацездатною, а саме має інвалідність ІІІ групи, незадовільний стан здоров’я, отримує пенсію у розмірі 2100 гривень на місяць, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність.

Проте, з таким рішенням місцевого суду не погодилася позивачка і разом зі своїм представником оскаржила його до Сумського апеляційного суду. Зокрема, в своїй апеляційні скарзі апелянт зазначав, що коштів необхідних для життєдіяльності позивачці не вистачає, а суд першої інстанції не звернув увагу на те, що мінімальний прожитковий мінімум для непрацездатних осіб не включає у своє поняття стан здоров’я, інвалідність, постійне проходження стаціонарного лікування та здатність відповідачки надавати допомогу матері. Тож просила колегію суддів апеляційного суду стягнути з дочки на свою користь аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку щомісяця.

Натомість, відповідачка у відзиві на апеляційну скаргу просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Звертала увагу на те, що позивачка не є особою похилого віку, оскільки їй виповнилось 56 років, а у висновку МСЕК вказано, що їй не заборонено працювати.

Розглянувши матеріали справи,  колегія суддів цивільної палати Сумського апеляційного суду залишила без задоволення апеляційну скаргу позивачки, оскільки суд першої інстанції  правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну оцінку.

Сумський апеляційний суд