Безкоштовний проїзд у Тростянці пішов у небуття…

Коли у квітні 2024 року у Тростянці було запроваджене безоплатне перевезення пасажирів у міському транспорті як соціальна підтримка місцевого населення, а на маршрути пустили “гуманітарні автобуси”, це виглядало привабливо: громада, що відновлюється після війни, отримує доступну мобільність без плати за проїзд.

Але, як показав час, економіка не пробачає навіть добрих намірів. І тепер, через рік “дармовщини”, Тростянець повертається до звичної практики — проїзд стає платним, а безкоштовно їздять лише пільговики, як це є скрізь по країні.

Від благодійності — до бюджетних дотацій

Перші автобуси, подаровані міжнародними та українськими донорами, дійсно дали місту шанс побудувати систему громадського транспорту “з нуля”. Безкоштовні перевезення стали частиною іміджу міста, яке “дбає про людей навіть у війну”.

Але з часом виявилося, що навіть кілька автобусів — це дорогий проєкт. Пальне, обслуговування, зарплати водіїв і диспетчерів, страхування — усе це лягло на місцевий бюджет.

І тут — парадокс: навіть маючи на своїй території одного з найбільших платників податків України — компанію “Монделіс Україна” (колишня Kraft Foods), яка забезпечує мільйонні надходження, Тростянець не спромігся утримувати свій транспорт безкоштовним.

Тариф, який дорожчий за обласний центр

Коли місцева влада почала рахувати реальну собівартість, виявилося, що одна поїздка у тростянецькому автобусі обходиться в рекордні 25 гривень!

Для порівняння: у Сумах, де значно більша транспортна мережа і довші маршрути, розрахунковий тариф — 15–16 гривень.

Тобто проїзд у Тростянці майже удвічі дорожчий, ніж у місті, де працюють понад сотня автобусів і тролейбуси.

Це наочно показує, що “експеримент безкоштовності” був не просто збитковим — він спотворив економічну логіку перевезень, витіснивши приватних перевізників і скоротивши кількість працюючих автобусів на маршрутах.

Замість пошуку оптимальної системи, місто півтора року перекладало реальні витрати на бюджет, фактично субсидуючи кожного пасажира.

“Безкоштовно” для пільговиків і за рахунок бюджету

З 29 жовтня 2025 року у тростянецький виконком затвердив перелік пільговиків для безкоштовного проїзду в автобусах Тростянця — для учасників бойових дій, інвалідів, пенсіонерів, чорнобильців, багатодітних сімей, реабілітованих та інших категорій.

Решті пасажирів доведеться платити. Хоча офіційно “вартість квитка” становить 15 гривень, ще 10 гривень компенсуватиме міський бюджет — тобто громада продовжує платити, просто тепер не прямо з кишені пасажира, а через податки.

Навіть оформлення пільгової картки коштує 75 гривень. І це вже виглядає як символічний кінець “безкоштовного транспорту”: тобто навіть щоб їздити безкоштовно, треба заплатити.

Політична мрія проти економічних реалій

Рішення зробити безкоштовний проїзд виглядало красивим і популярним серед місцевого населення — місто тоді відновлювалося після окупації, люди втратили роботу, і допомога виглядала гуманно.

Однак перетворювати кризовий захід на тривалу політичну “вітрину турботи” виявилося помилкою.

Сьогодні, коли комунальний транспорт потребує ремонту, пальне дорожчає, а місцеві бюджети скорочуються, будь-яка спроба “гратися у безкоштовність” лише затягує борги.

І головне — жодна громада не може довго возити пасажирів безкоштовно, якщо не має стабільної транспортної економіки.

Що далі?

Тростянець нині говорить про “оновлення маршрутів” і “підготовку до відновлення платного проїзду”. Але справжнє питання інше: чи готове місто відверто визнати, що експеримент провалився?

Бо без цього — жоден новий розклад чи автобуси не врятують систему, яка з самого початку будувалася на політичній ілюзії, а не на розрахунках.

Тростянецький “безкоштовний транспорт” став прикладом того, як добрі наміри можуть обернутися економічною пасткою.
Міста можуть дарувати соціальні бонуси, але не можуть скасувати арифметику витрат.
І поки хтось їздить безкоштовно, хтось інший за це обов’язково платить — платниками податків, які наповнюють бюджет.

Досвід, який варто врахувати Сумам

Ця історія — не просто про маленьке місто. Вона має стати уроком для обласного центру, де знову лунають голоси про “безкоштовний транспорт для всіх”.

27 жовтня 2025 року Ангеліна Головка зареєструвала петицію із закликом зробити комунальний транспорт у Сумах безоплатним — мовляв, це підвищить мобільність, екологічність і соціальну справедливість.

Ідея звучить привабливо, але перед тим, як брати Харків за приклад, варто уважно подивитися на досвід Тростянця, або ж Конотопу, де у 2023 році теж кілька місяців їздили безкоштовно трамваї. Бо там теж починали з благих намірів — а закінчили тим, що “безкоштовність” обернулася найдорожчим тарифом у області.