На Білопільщині нардеп Тетяна Скрипка передала продуктові набори для родин, які опинилися у скруті, та дітей з інвалідністю
Нардеп Олександр Качура відвідав захисників із Сумщини, які несуть службу на Донеччині
У нового керівника “Шляхрембуду” Зименка провели обшуки
Ексдиректорка Телеканалу СТС Любов Карпенко запустила власний бренд
На посаду начальника Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Сумській області націлився кандидат із Полтавщини
Голова Сумської районної ради Геннадій Демʼяненко: «Сумські прокурори взірець юриспруденції»
Депутат облради Олександр Слюсар допоміг облаштувати укриття у трьох закладах освіти Путивля
Кадри для відновлення: RGM group та СНАУ започаткували цільову підготовку будівельників
Одна із громад Сумського району надає шістдесят мільйонів для Збройних Сил України
Нардеп Олександр Качура: Напрацьовуємо пропозиції щодо підтримки місцевих видань Сумщини і відстоювання інформаційної безпеки
Депутат облради Олексій Романько провів робочу поїздку щодо укріплення кордону
Депутат Степанівської громади особисто придбав пікап для місцевого ДФТГ
Геннадій Демʼяненко: «Кожен пʼятий депутат Сумської районної ради служить в Збройних Силах України»
Вісім військових посмертно стали почесними громадянами Сумського району
Геннадій Демʼяненко: «Громади Сумського району рекордно поповнили армію дронів України»
Нардеп Тетяна Скрипка підтримала законопроєкт, що передбачає посилення покарання за домашнє насильство
Нардеп Михайло Ананченко – про результати робочого тижня у Верховній Раді
Олександр Качура став на захист добровольчих формувань Сумщини
Нардеп Михайло Ананченко відзначив учасників «Stud Quest Party» з нагоди Міжнародного дня студента

Подружжя із Глухівщини відсвяткувало діамантове весілля
Чи є у щасливого шлюбу секрети? Напередодні Дня закоханих, який відзначають 14 лютого, журналісти побували в гостях у родини Єременків з Некрасового, що на Глухівщині. Подружжя, якому на двох більше 170 років, 11 лютого якраз святкуватиме 61 рік спільного життя.
Цей час пролетів, як один день, говорить господиня будинку, 90-річна пані Марія. На порозі зустрічає парочка рудих котів. Господарі якраз поралися на кухні, відганяли бешкетників від стола. Пан Микола гостинно прочиняє двері просторого будинку і показує хороми. Розповідає, хто на світлинах, що рядочком охайно висять на стіні, серед них і вирізка з минулорічної газети – вітання з весільним ювілеєм від рідних. У пари два сини та донька від першого шлюбу пані Марії, онуки та правнук.
— Думали хтось із дітей жити тут буде, вистроїли хату велику, а вони виросли і пороз’їжджалися, сидимо тепер удвох. Дочка, правда, часто навідує, і привезе що треба, і по господарству допоможе. А онук із сім’єю з міста приїхав, викопав картоплю – і у погріб. Говорить: відпочивайте, ви і так за весь вік наробилися, досить уже, — ділиться господиня.
Сусідка Галина говорить, що дід Микола ще і їсти зварить, а борщ, правда, тільки разом готують, вони все життя удвох і працюють, і відпочивають. Позаминулого року подружжя ще й город потихеньку викопало. Баба Маруся виходила на палицях і картоплю полола.
У будинку стареньких вже кілька років цивілізація: є і туалет, і душова кабінка, і пральна машинка-автомат. Тож домашні клопоти частково бере на себе техніка. Узимку в основному в хаті товчуться, продукти і новини приносить соцпрацівниця. Та й подароване зятем радіо не дає подружжю сумувати. Пані Марія хвалиться, що влітку біля їхнього двору у бесідці збираються сусіди, спілкуються, грають у карти. Каже, спасибі, що приходять, провідують, не дають нудьгувати і допомагають.
До того, як пара стала жити разом, на долю тоді ще юної Марусі випали тяжкі випробування. Післявоєнні роки, важка праця в колгоспі з 14 років за пів кіло зерна. «І на биках пахала, зранку і до вечора, аж поки не стемніє, і косила, і телят годувала, і дояркою була,і свинаркою – все життя на важких роботах. От тепер і ноги страшенно болять. На палках соваюсь».
У дев’ятнадцять перший раз вийшла заміж, двоє дітей народилося, хлопчик не прожив і пів року, а через три – чоловік помер. Жила якийсь час зі свекрами. Сім’я була велика, і, щоб вижити, наважилася відділитися від чоловікової родини. На хату склалися разом: 100 рублів свекруха дала, стільки ж у конторі виділили, а ще сто виручила з продажу колгоспних конопель. Хатка маленька була, у сінях, у закутку, порося тримали, торф з 10-річною донькою добували. Як нелегко було одній з дитиною, проте заміж вдруге не збиралася. Але сталося не як гадалося.
Поїхали якось з подругою у Дунаєць на стрижки до її сестри, там і зустрілися вперше з Миколою. Він три роки не був у рідному селі (служив в армії) і зайшов до родичів у гості. «Як у кіно: побачив – і влюбився з першого погляду. Невдовзі зі своїми братами прийшов зі Слобідки у Некрасове сватати Марусю, а вона ну ніяк не соглашалась», — згадує чоловік.
— Ми якраз з дівчатами на провідини (за давнім звичаєм після весілля на ранок молодим снідання носили – ред.)збиралися, а тут забігає моя подруга Кубанка і каже, що мене сватати прийшли. Дома у нас ждуть. А я питаю, який ще там дурак приперся? Не треба мені замуж. Хочуть, хай ждуть, поки не вернуся з провідин, — пригадує жінка.
Тож тоді сказала, аби прийшов через три дні, щоб у неї був час подумати, адже боялася, що у неї дитина, чи не буде ображати. Ще й молодший на 7 років.
– Прийшов, а вона каже, через день прийди. Ну, думаю, якщо і на цей раз випровадить, ноги моєї в її хаті не буде, поїду кудись далеко. Але з тих пір залишився, так і прожили все життя, – емоційно промовив дід Микола.
Срібне весілля відгриміли з розмахом. Якраз тоді проводжали Марію на заслужений відпочинок. Гуляла вся сандружина і народний ансамбль «Червона калина», учасницею якого була пані Марія, і родичі, і сусіди. Усі чотири великі кімнати були зайняті.
А минулого року привітали з діамантовим весіллям та нагородили подружжя довгожителів у сільському будинку культури на День села. Ювілей святкували скромно, по-домашньому.
На питання, чи є якесь правило у стосунках пари, дружина бере слово: «Було, лаю його, кричу, а він мовчить, слухає і мовчить. Мабуть, тому і не доходило до великих конфліктів. В основному за п’янку ганяла. У молодості бувало. Він скотарем працював 24 роки. На роботі компанія, самі розумієте. А у старості став мене жаліти, в усьому допомагає, береже». Микола похапцем несе з сусідньої кімнати сучасний тонометр. Демонструє. Каже: «Я як врач, тиск їй міряю, щоб знати, яку пігулку дати». А Марія Йосипівна з іронією коментує: «Він боїться без мене остаться. Разом не так страшно доживати, хоч і дочка каже, що буде доглядати, якщо хтось із нас залишиться сам».
Наталія Легач, «Неделя»