Директору департаменту Сумської міськради Юрію Клименку поліція вручила підозру за збитки понад 800 тис.
Нардеп Михайло Ананченко відзначив працівників онкологічного та перинатального центрів на Сумщині
Голова Сумської районної ради Геннадій Демʼяненко: «Перший пріоритет в фінансуванні — це оборона»
Сумчанин Олександр Бабак – воїн, борець, патріот України
Нардеп Михайло Ананченко: Працюємо по розбудові Сумського кардіологічного центру
У Сумах представники “команди” Лисенка залучили “гопників” для погроз активістам!
«Громади Сумщини категорично проти вилучення військового ПДФО», — Геннадій ДЕМʼЯНЕНКО
Нардеп Микола Задорожній – про важливе рішення для відновлення енергосистеми Сумщини після ворожих атак
За сприяння нардепа Миколи Задорожнього Охтирська районна лікарня отримала медпрепаратів на 420 тисяч гривень
Нардеп Максим Гузенко: «Разом ми домоглися відновлення транспортного сполучення через Сейм»
Нардеп Михайло Ананченко обговорив із керівником ГУР Кирилом Будановим питання звільнення сумчан із полону
Нардеп Михайло Ананченко – про важливі кадрові рішення Верховної Ради
Геннадій Дем’яненко: «Військові та науковці — гідний приклад наслідування»
Нардеп Михайло Ананченко: «Завдяки партнерам і містам-побратимам Суми отримали 10 автівок та 3 автобуси!»
У Сумському районі придбали на 10 мільйонів дронів
Нардеп Михайло Ананченко: “Інна Сорока вже не депутат “Слуги Народу””
Нардеп Михайло Ананченко провів робочу зустріч із міністром охорони здоровʼя України
Олексій Романько передав бійцям із Шосткинщини сучасний тепловізор та генератори
Нардеп Михайло Ананченко передав новий мотоцикл фельдшеру, який потрапив під обстріл на прикордонній Краснопільщині

Олександр Скорбач: «За добу — лише три години без вогню»
Шосткинська центральна бібліотека спільно з ГО «Об’єднання учасників АТО та бойових дій «Братерство» продовжує цикл зустрічей з сучасниками «Час-пік героїчних людей». Цього разу знайомлять шосткинців з Олександром Скорбачем.
Олександр повертається на війну… у спогадах. Наче це було вчора: запеклі бої, які тривали не одну добу поспіль, снаряди, які розривалися поруч. Він добре пам’ятає назву кожної позиції, кожну стежину, кожний клаптик української землі, який вдалося втримати … і кожну кулю, яка пролетіла повз. Згадує усіх, з ким воював, розповідає, як витягували поранених побратимів і пам’ятає кожного, хто не повернувся. Пригадує подарунки, які привозив мер Шостки Микола Нога. Ці спогади з ним будуть щодня і будь-де… упродовж всього життя.
Усе почалося з Майдану. Згадаймо, у 2013 р. тодішній президент України відмовився підписувати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, що викликало масові протести громадян. Олександр розумів і підтримував прагнення українців стати цивілізованою європейською країною. Акції протесту проти рішення влади пройшли у багатьох українських містах. Олександр розумів: попереду великі зміни. І коли у лютому 2014 р. розпочалась збройна окупація Криму, терпіти вже не міг, відчув, що час для спротиву настав.
У 2014 році багато з тих, хто був поруч, не вірили в українську армію. Не вірили і Олександру, що йде не за гроші на фронт. Чекати повістку не став, взяв відпустки на заводі «Імпульс»: щорічну і дві без збереження зарплати. Вступив до «Правого сектору» і вирушив на фронт.
Вересень 2014 року — на війні не лише перемоги. Саме у вересні відбувся один із “забутих” боїв за кілька кілометрів на північний захід від Донецького аеропорту. І саме в цей період Олександр потрапляє в Піски.
Свій перший жорсткий бій Олександр прийняв 6-7 жовтня. У Путіна день народження і Захарченко пообіцяв взяти Піски і Донецький аеропорт. О пів на шосту на позицію вдарила перша міна, командир віддав наказ: «Повечеряли – починаємо». До трьох ночі — страшна картина, жахлива стрільба, ледь-ледь встигали заряджати патрони. Здавалось, від Пісків нічого не залишилось. А потім раптом – тиша… «На сьогодні — відбилися», — сказав командир. Бої на цьому напрямку не стихали до 20 жовтня. «До звуків війни звикаєш, тут все зрозуміло, — каже Олександр. — А від тиші, навпаки, чекаєш підвоху».
Олександр розповідає про БМП – таксі, що розвозило добровольців на позиції. Одна така позиція знаходилася на другій стороні річки і міст був як на долоні: з усіх сторін відкритий простір. Щоразу ризикуючи, треба було швидко прогазувати і проскочити через міст, не потрапивши під обстріли.
До Шостки Олександр повернувся 30 листопада і знайшов у поштовій скриньці боргові рахунки за неоплачені комунальні послуги. От вам і «великі гроші», за якими поїхав доброволець.
У червні 2016 році Олександр підписує контракт із ЗСУ і його направляють в 58-му бригаду в 15-й батальйон. Верхньоторецьке зустріло відносною тишею у повітрі і спокоєм навкруги. Але тільки спочатку, в серпні — вересні – знову жорсткі зіткнення. У цей час якраз дозволили торгівлю з ОРДЛО, залізницею рушили потяги, які не дозволяли перевіряти. Скільки там було людей, що було в вагонах – невідомо.
У січні-лютому 2017-го 72-га бригада ціною значних втрат (повідомляли про 10 загиблих, але їх було значно більше) взяла під контроль позиції бойовиків “Алмаз-1” та “Алмаз-2” в районі промки. 58 бригада готова була допомогти утримали їх. І вже 10 лютого військові отримали наказ: «Готуйте зброю. Летимо на промку». Сигнал «Підйом» отримали в 24:00 від командира роти. 150 бійців у повному озброєнні готувалися до секретної операції (така була інформація). Виїхали до Ніжина, де їх вже очікував літак. Вилетіли в Дніпро. Але коли їхали по Дніпру, супровід з усіх сторін ну дуже вже був помітним. Та ще й інформація у фейсбуці, що ветерани АТО виїхали на допомогу 72-й бригаді, розсекретила всі таємниці.
Слід віддати належне, на промці була чітка організація, бойові накази отримали своєчасно і всі знали свої позиції і своє завдання. Олександр пригадує, що за добу бої припинялися лише на три-чотири години і тільки тому, що у бойовиків була перезмінка. І так до 3 березня. З команди у складі 150- ти чоловік живими залишилося 130-135 бійців. Напередодні виходу з Авдіївки, з подарунками для бійців приїхав мер Шостки Микола Нога.
З промки рота виходила на початку березня, на зміну прийшли івано-франківці. Росіяни повинні були пропустити без перешкод. Але в черговий раз українські воїни переконалися, що вірити ворогу не можна. Частина роти вийшли одразу, інші 90 воїнів — декілька годин лежали в полі, чекаючи поки припиниться вогонь.
6 травня старшого солдата Олександра переводять до 72-ї бригади. Через декілька днів 10 гранатометників потрапляють на шахту Бутовка. Історія з російським танком «Білий орел» просто вражає:
«Танк весь час демонстративно їздив перед українськими позиціями. Такий модернізований, сучасний, та ще й з додатково установленими баками. Управляли їм, без сумніву, професійні танкісти. Але їздили не довго, їх засікли, і з трьох сторін просто спалили».
А так про цю подію писали інтернет ресурси: «ЗСУ знищили новий російський танк під Авдіївкою. Танк неодноразово обстрілював позиції українських солдатів, і «Базальт» вивчив його щоденний маршрут. Українські військові за допомогою мінометів та ЗПГ затиснули танк у певному місці, після чого знищили динамічний захист «Білого орла» за допомогою АГС, а потім підпалили встановлені на ньому додаткові баки з пальним».
Люди на фронті зустрічалися різні, деякі не витримували, тому на передовій завжди бракувало бійців. Ставлення місцевого населення було приблизно 50/ 50. Наприклад, у Верхньоторецьку українську армію підтримували в основному бізнесмени. В Авдіївці було більше прихильників до Росії. Траплялися і провокатори, які спеціально чіпляли військових, щоб вибити гроші.
Війна випробовує людей на людяність, її ніхто не відміняв. «Я людина, і ніщо людське мені не чуже», — згадався афоризм. Як вам? Бійці годували 5 кішок, 1 кота і 15 маленьких кошенят. А собака, яка з ними жила, годувала маленьких лисенят.
У серпні 2018 року Олександр Скорбач демобілізувався і повернувся до Шостки. На свій завод, але працювати два-три дні на тиждень зовсім не для нього.
Добре, що можна вільно переміщатися в європейському просторі, тому поїхав на роботу за кордон. Олександр вірить, Україна стане сучасною європейською демократичною державою: «Шанс є, адже ми не допустили на свою землю росіян».