Вчора
17 квітня
16 квітня
15 квітня

Кримчанин переїхав на Глухівщину і відкрив авіамодельний гурток

Жителі села Перемога, що на Глухівщині, уже звикли до його появи в небі на саморобних літальних апаратах. Проте диваком цього чоловіка ніхто не вважає, адже люди знають – це професійний авіамоделіст та льотчик.

Безумовним авторитетом він є і для своїх вихованців, яким відкриває таємничу завісу в найромантичнішу для будь-якого хлопця мрію  – підкорити небо. Про те, як він опинився в наших краях, про заняття з дітьми та багато іншого говоримо з керівником авіамодельного гуртка МЦПО Глухівської міськради Юрієм ТОЛСТИМ.

– Юрію, Ви – кримчанин. Як так вийшло, що переїхали в наші краї – аж на північ Сумщини?

– Так. Родом я з Феодосії. Приїхав до Перемоги на Глухівщину після одруження. Це рідне село моєї дружини.

– А де навчалися літати?

– У Криму закінчував звичайну середню школу. Але не зовсім звичайну. Два її останні класи були за напрямом льотної підготовки. Є навчальні заклади з англійським чи математичним напрямком, а у нас була школа льотної підготовки. Серед інших у 10 та 11 класах у нас були такі дисципліни, як «літакокерування», «штурманська підготовка», «метеорологія». Якщо коротко – зі шкільної парти нас із однокласниками вчили керувати літаком.

– Тобто після школи Вам можна було вступити до профільного навчального закладу і продовжувати льотну справу?

Так. Але якось так вийшло, що освіту я отримав за фахом «електронщик». Проте справу для душі ніколи не полишав. Із 2003 року самостійно літаю на планері, літаку, дельтаплані, параплані.

Навчився літати на чеському навчально-тренувальному планері, який називається «Бланік Л-13». Це літак без двигуна. Він підіймається у небо за допомогою спеціальної лебідки, як повітряний змій, або за допомогою спеціального літака-буксира, а далі відчіплюється. Потім був чотирьохмісний літак «Вілга» –  буксировщик для планерів. Паралельно літав на параплані, дельтаплані. Освоїв мотодельтаплан.

Якийсь час працював техніком на навчальному аеродромі в Криму. Він називається «Центр планерного спорту «Коктебель». Далі переїхав до Києва, потім до села Перемога. Почав вести гурток авіамоделювання в Глухові. Поступово збирав усе необхідне, щоб продовжувати літати. І досить швидко знову піднявся в небо.

– Коли Ви прийшли в наш Центр позашкільної освіти. Якою була матеріальна база для початку функціонування гуртка?

– Її взагалі не було. Гурток на 99 відсотків утримував за власний кошт. Крім столів там нічого не було. Щоправда, директор закладу мені спочатку допоміг. За кошти центру збудували один планер, мені надали пульт. А потім купив власну апаратуру і почав збирати на гурток усе своє.

– Зараз Ви паралельно ведете заняття в Глухові та в Перемозі. Чому виникла така необхідність?

– У селі придбали те, що мало б бути в Глухові, але так і не з’явилося. Тут слід без перебільшення відзначити: все, що ми змогли у Перемозі, – завдяки нашому старості Олександру ПОЛЯТИКІНУ. Він знайшов спонсорів, вирішив усі питання з приміщенням для гуртка, завжди підтримує, цікавиться. Скажу так, аби не староста – нічого б не було!

– Спонсор? Цікаво, хто це?

– Він побажав не озвучувати своє ім’я. Людина не хоче піаритися на хорошій справі, а просто робить її від душі!

– Знаю, що деякі глухівчани тепер приїздять на гурток у Перемогу. Що ж там такого є?

– Усе, що має бути для якісної роботи гуртка. Апаратура управління моделями, акумулятори, квадрокоптери, комп’ютери зі спеціальними авіамодельними програмами-симуляторами. До комп’ютера підключається авіамодельний пульт і спеціальна програма-симулятор. Діти спочатку навчаються літати в цій програмі, а потім знайомляться з навчальною моделлю радіокерованого літака. Так вчитися просто і наочно.

– Які конкретно знання та вміння отримують ваші вихованці?

– Керувати безпілотником, будувати моделі, працювати з різними матеріалами – деревом, пінопластом, композитними матеріалами, склотканиною. Також вчаться працювати на комп’ютері в програмі креслення та 3Д-моделювання. Так можна збудувати будь-яку деталь, починаючи від болтика і закінчуючи складними механізмами. Я взагалі намагаюся вчити дітей креслити не на папері, а в програмі 3Д-моделювання. Папір відходить у минуле.

– Юрію, але ж Ви самі вчилися зовсім за іншими принципами. Технології безперервно йдуть вперед. Де підвищуєте кваліфікацію?

– Виключно самостійно та у колег. У наш час інтернету це елементарно.

– З якого віку можна записуватися до Вашого гуртка? Та чи багато охочих?

– З першого класу і до 18 років. Зараз у мене 4 групи. Охочих багато. Одні приходять, інші йдуть. Постійних не так багато, але хто в нашій команді довго – це справжні фанати.

– А чи мають Ваші вихованці якісь досягнення?

– Так. Наші діти неодноразові чемпіони області та України з авіамоделювання. Наприклад, Роман Бабко і Саша Масльонко – вони вибороли бронзу на чемпіонаті України серед школярів з повітряного бою. Один в якості пілота, інший – механіка. А ще Роман здобув ІІІ місце у класі експериментальних моделей.

– А вихованці гуртка можуть самостійно підійматися в небо?

– Ні. Таку відповідальність я на себе не беру. Діти не літають. Я з ними займаюсь авіамоделізмом. Покатати на параплані можу. На це маю всі офіційні дозволи.

– Що з літальних апаратів зараз є у Вашому власному авіапарку?

– Парамотор. Це такий собі ранець з двигуном, який одягається на спину, чіпляється крило типу парашуту. З ніг розбігаєшся і злітаєш. Все інше, що було, я продав, бо зараз будую новий двомісний апарат.

– Використовуєте свою техніку виключно для прогулянок?

– Так. Це наче повітряний мопед. Поганяти…

– А чи плануєте пропонувати охочим такі платні прогулянки? Краєвиди Глухівщини з висоти – неймовірні…

– Щодо краєвидів згоден. Але катати людей – ні, не хочу цим займатися.

– Скажіть, а чи багато на Сумщині таких спеціалістів, як Ви?

– Досить багато, вважаю. Але кожен займається своїм. Хтось – ракетами, хтось авіамоделізмом. Є кордові моделі, є вільнолітаючі, є радіокеровані. У мене, наприклад, радіокеровані авіамоделі.

– Ви вважаєте авіамоделювання перспективним напрямком?

– Це професія майбутнього! Безпілотники, безпілотна авіація наразі активно розвиваються – від спостережних авіапілотників і до безпілотників для обробки полів.

– Справді? Зараз це вже реально?

– Звісно. У мене є знайомий, який за допомогою безпілотника обробляє поля в Бахмачі Чернігівської області. Так от він на своєму досвіді переконався, що цей апарат є набагато ефективнішим, аніж літак, бо працює вночі. Наприклад, з 4 вечора і до 9 ранку, а мотодельтаплан чи літак не може так працювати, бо вночі нічого не бачить, а в день  піднімається вітер або якась термічна активність… А через те, що  крапля, яку він розбризкує, дуже дрібна, її може здути або випарується. Це малоефективно.

– Юрію, а що Вам особисто хотілось би для покращення роботи гуртка?

– Не тільки мені, а й усім вихованцям та їх батькам хочеться нормального фінансування. Зараз нам не виділяють майже нічого. Все з власної кишені та на ентузіазмі. Отримуєш мінімалку і її вкладаєш у гурток. Для дітей він безкоштовний. Але дуже хочеться, щоб на нас звернули увагу.

– А яка Ваша професійна мрія?

– У планах у мене – збудувати літак. Ну як у планах – уже в роботі. У Перемозі лежать крила на нього. Щось сам роблю, щось купую…

– Яку найбільшу відстань Ви подолали на своїх літальних апаратах?

– Якщо чесно, ніколи не рахував. Ну вже тут на мотопараплані літав з Перемоги до Кролевця…

– Ого! Люди, мабуть, дуже дивувалися Вашій появі в небі?

– Та ні. У нашому селі до мене вже всі звикли. А далі… Над лісом та полем навряд чи хто побачить. Зате я в небі бачу таку красу, що не розказати. Глухівщина, Сумщина –  дуже красивий край. Словами описати важко – треба тільки відірватися від землі й побачити на власні очі!

7 днів

Як ви ставитеся до вакцинації?
  • Додати свою відповідь
12 квітня
9 квітня
7 квітня
1 квітня
4 березня
24 лютого
23 лютого
22 лютого